Бонус 10 000 грн У 2022 році Євген Гриценко залишив Шахтар, згодом він опинився в чемпіонаті Таджикистану. Там уродженець Донецька з командою під назвою Равшан торік завоював Суперкубок, срібні медалі чемпіонату та Кубка Таджикистану, а ще став найкращим іноземним футболістом у цій країні.
Гриценко розповів про життя і футбол у Таджикистані, 15 років у Шахтарі, війну в Україні, залежність Таджикистану від Росії, а також про ізоляцію російських спортсменів у світі.
— Євгене, ви є вихованцем донецького Шахтаря, але, як самі зазначали в одному інтерв'ю, входите до топ-10 футболістів УПЛ, які провели найбільше матчів за дубль команд. Яка головна причина того, що протягом 15 років так і не встигли дебютувати за першу команду Шахтаря?
— Конкуренція. Одна з найсильніших у Європі. На одне місце там є 50 футболістів. 50 воротарів у моєму випадку, тому це не дивно. Не склалося. Я намагався дуже сильно, на мою думку, потрапити в першу команду, хоча, напевно, сам Шахтар давав мені зрозуміти, що не на мене ставлять, але я вперто цього не розумів. Відкрито ні тренер, ні хтось із керівництва мені цього не говорив, але це було зрозуміло, коли довго не потрапляєш у заявку команди тощо.
— Можливо, колись ви були дуже близькі до того, щоб вийти на поле у складі гірників в офіційному матчі?
— Двічі проти Олександрії в останніх матчах чемпіонату. Не пам’ятаю, в яких це сезонах було. У першому випадку мав виходити на заміну десь на 15 хвилин, хотіли дати можливість просто дебютувати. Я вже стояв біля кромки поля, але хтось із польових гравців зазнав травми, тому замінили його. А другий випадок теж обіцяли, що гратиму, але за фактом залишився на заміні.
— У вас був досвід оренди в Маріуполь, але за тиждень повернулися назад у дубль гірників. Яка була причина?
Читай також: Контрольний матч. "Динамо" – "Пахтакор" (Узбекистан). Пряма трансляція— Я тоді вже приїхав до Маріуполя, обговорювали умови контракту, але мені зателефонував Валерій Сергійович Кривенцов, який тоді очолив другу команду Шахтаря, і сказав, що йому поставлено завдання — виграти чемпіонат. Говорив, що ми давно не вигравали, і хотів зробити це, зокрема, за моєї участі. Я відповів, що вже є попередні домовленості з Маріуполем і не думаю, що це можливо. Через два дні він знову мені телефонує і каже, що можу повернутися.
Я кажу: чекайте, повертатися куди?! Знову в дубль?! Я проти! Не хочу! Якщо буду в першій команді, то я згоден, а якщо пропонуєте мені в 24 роки грати тільки за дубль Шахтаря, то я проти. Зрештою, ми домовилися, що мене забере перша команда, буду з ними тренуватися й іноді грати за дубль, але так не сталося. Залишився в дублі й провів там увесь сезон. Історія не дуже приємна, але наприкінці все одно подякував за той період.
— Колись були думки, щоб піти в оренду чи підписати контракт з іншим клубом, якось розвивати свою кар'єру? Чи просто не було пропозицій або не хотіли ризикувати?
— Тут треба розглядати два періоди. До 23 років Шахтар не відпускав мене в оренду, хоча пропозиції були і достатньо, згадую, точно про 5−6 команд. Крім Маріуполя, звісно (посміхається). Переважно це були українські команди, і тільки одна пропозиція була від іноземного клубу. Але Шахтар відповідав, що я їм потрібен, і що мене нікуди не віддадуть, а якщо хочете, платіть гроші. Звісно, жодна з українських команд не могла собі цього дозволити.
Після 23 років, коли я вже активно хотів піти, якось так вийшло, що Шахтар не відпускав мене. Вони говорили, що я їм потрібен. Потім потрапив у першу команду, і я вже не так сильно прагнув покинути клуб, оскільки відчував, що майже досяг своєї мети.
— Серед своїх вихованців Шахтар має чимало талановитих українських голкіперів. Нині вражає прогрес Анатолія Турбіна, який виступає за Бенфіку. Чи помічали його талант ще в юнацькі роки або під час тренувань із першою командою? Як ви оцінюєте його гру зараз?
Читай також: Раймонд ван дер Гоув: "Найважливіше – мати команду, де кожен готовий працювати заради інших"— Так, я стежу за його кар'єрою, але тільки в Лізі чемпіонів (посміхається). На жаль, у цьому турнірі його виступи не такі вражаючі, як у чемпіонаті Португалії. Я читав статті, де кажуть, що в Бенфіці він має вражаючий старт і дуже за нього радий. Бажаю йому подальших успіхів, бо він має потенціал стати одним із найкращих воротарів у світі. Знаю Толю ще з дитинства, бо разом навчалися в академії Донецька. На початку Шахтар просто дав Трубіну шанс — вийти в стартовому складі команди на гру і він максимально цим скористався.
— Влітку 2022 року стало відомо, що ваш контракт закінчився і клуб вирішив його не продовжувати. В одному інтерв'ю розповіли, що керівництво Шахтаря не виплатило зарплату протягом чотирьох місяців і сподіваєтесь, що ці кошти гірники спрямують на допомогу ЗСУ. Можете назвати суму, яку Шахтар вам заборгував? Досі не отримали кошти?
— Суму я не хочу називати. У мене не було і немає претензій із цього приводу. У жодному контракті не пишуть, що в тебе сусіди під*раси! Почалася війна і ніхто не знав, що буде завтра. Ближче до літа, коли ситуація стабілізувалася, Шахтар повідомив, що за цей період ніхто не отримає зарплату. Я сприйняв це нормально. Звичайно, прикро. Я знаю, що деякі українські команди платили, не в повному обсязі, але хоч щось футболісти отримували. Однак образ немає, оскільки я нічого не робив. Щодо ЗСУ… Ну, це більше був жарт. Знаю, що Шахтар активно допомагає, тому сподіваюся, що мої гроші клуб уже вклав у нашу перемогу. Мені б це дуже хотілося, хоча, звісно, точно не знаю куди пішли ці кошти.
— В Instagram-сторіс ви опублікували фотографію з результатом півфіналу Australian Open-2024, де грала українка Даяна Ястремська. Я так зрозумів, крім футболу ще цікавитеся тенісом?
Читай також: "Шахтар" може підписати легіонера з Африки— Теніс — це моє основне хобі з 2008 року. У мене колишня дружина тенісистка. Зараз, коли є вільний час, звісно, дивлюся тенісні матчі. Радів успіхам наших дівчат на Australian Open. Вважаю, що українки мають усі шанси виграти подібний турнір. Це може сприяти розвитку спорту в нашій країні. Крім того, зараз тенісистки транслюють важливі повідомлення.
Як ми знаємо, настрій в інших країнах такий, ніби вони втомилися від війни в Україні - вони втомилися, а ми ні… Тим часом тенісистки продовжують нагадувати, що війна триває, не треба розслаблятися. Важливо користуватися цим шансом. Мінімальний у мене, більш вагомий у них. Якщо кожен буде хоч щось робити заради нашої країни, то я думаю, що перемога в нас точно буде, але треба ще потерпіти.
— Як відреагували на міжнародний тенісний турнір, який у грудні минулого року відбувся в Росії? Ворожа пропаганда тріумфувала тоді.
— Так, я чув про це. На жаль, союзники в них усе ще є. Це стосується не тільки тенісу, футболу тощо. Вважаю, якби всі країни світу просто закрили Росію в їхній дупі, я б подивився скільки вони протрималися б у цій "неймовірній країні". Зараз бачу постійно новини, що російських спортсменів допускають на Олімпіаду-2024, під нейтральним прапором грають російські тенісисти, їхні футболісти розкидані по всьому світу — де тут ізоляція?!
Якби всі російські спортсмени грали у себе "на Росії", можливо, і нікому не треба було б втомлюватися від війни, все закінчилося б швидше. Поки що, на жаль, не всі країни сміливо ставляться до повної ізоляції агресора, а Росія користується цим і продовжує посилювати свій статус у світі через пропаганду.
— Євгене, ви донеччанин. Як відреагували на початок російсько-української війни у 2014 році? Ви поїхали з Донецька відразу? Чи залишився хто-небудь із ваших родичів або близьких там?
Читай також: Визначилися ще два спаринг-партнери "Шахтаря" на зборі в Туреччині— Усі близькі та родичі виїхали, куди кожен зміг. Більшість виїхали на підконтрольну територію України. У Донецьку помер мій дідусь і моя бабуся через вік, це не пов’язано з війною. Дуже важко, коли ти не можеш попрощатися з рідними через обставини, які не залежать від тебе. Ти просто заручник цієї ситуації, і це дуже боляче.
— На вашій сторінці в Instagram побачив кілька фотографій із тимчасово окупованого Донецька, які ви опублікували у 2017 та 2018 роках. Цікаво дізнатися, яким був ваш шлях додому, що зрозуміли після цієї поїздки?
— Я відвідував батьків, які там жили до 2020 року. Востаннє я був у 2019 році під час відпустки. Спостерігав, як моє улюблене місто вмирає. Завжди насилу перетинав "кордони", які були встановлені після 2014 року. Ці свині часто щось… вибачте, намагалися якось до*батися, але не виходило, бо не було прав на це. Пояснював їм, що: я — їду додому, що я — з Донецька, а ти, що забув тут, чому ти тут стоїш?! Було важко їх терпіти, але контролював себе.
— Що найбільше запам’яталося за роки життя в українському Донецьку?
— Багато чого. У футбольному плані згадується, як я був бол-боєм. Тоді проходив усі ці етапи: від подачі м’ячів, потім, хто був старший, той виходив у центр поля і трусив цей прапор Ліги чемпіонів, коли звучить гімн турніру. Найбільше, звичайно, мені запам’яталося, коли до нас приїхав Мілан.
Самі розумієте тоді це була єдина команда за яку вболівали всі українці через Андрія Шевченка. Тоді я виводив Діду на футбольне поле, на жаль, не Шевченка. Знаєте, досі, жартома, дорікаю своїм батькам за те, що не вийшло зробити тоді фото, якось в об'єктиви тоді я не потрапляв.
— Востаннє, коли ви були в Донецьку, в якому стані була Донбас Арена?
— У 2019 році, коли я востаннє відвідав батьків, було дуже сумно від того, який вигляд мало місто. Багато людей, які могли виїхати — виїхали. Залишилися тільки ті, хто не міг або не хотів, або просто радів тому, що ми тут помираємо всім містом. Стадіон уже не підсвічувався, був трошки побитий, чув, що там щось фундамент зійшов. Неймовірний парк біля стадіону заріс. Дивишся на все це, враження ніби людство покинуло Донецьк.
Читай також: Новачок "Шахтаря" Марлон Гомес забив за збірну Бразилії U-23— 24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабне вторгнення після восьми років окупації Криму і війни на сході країни. В Instagram побачив фото, де ви перебуваєте на тлі маскувальних сіток, ви активно долучилися до волонтерської діяльності. Це була ініціатива Шахтаря чи ваша особиста?
— Це була виключно моя ініціатива. Шахтар до цього не мав стосунку, він тоді опікувався бразильцями, які застрягли в Києві. Ми з колишньою дружиною вивезли своїх батьків до Львова. Там вирішив допомагати, чим можу. Роботи тоді не було, у мене був вільний час, тому дуже швидко знайшли волонтерський центр у Львові. Робив медичні аптечки, джгути до них. Усе, що тільки казали. Звичайна волонтерська діяльність: робив те, що й усі українці на початку повномасштабної війни. А потім поїхав грати за кордон і зараз активно допомагаю ЗСУ фінансово.
— Ви захищали ворота іменитого таджицького клубу під назвою Равшан. Як опинилися в цьому чемпіонаті. Що можете сказати про його рівень? Кращий за УПЛ чи важко порівнювати?
— Я довго шукав команду. Так вийшло, що Равшан підписав зі мною контракт на рік. Дуже вдячний за довіру і, вважаю, що я відплатив їм за це. Звичайно, рівень УПЛ набагато вищий. Нехай не ображаються, але думаю, що в Таджикистані це розуміють. Важко порівнювати ці дві ліги. В Азії чемпіонат Таджикистану не дуже відстає від провідних: Саудівської Аравії, Китаю, Японії тощо. Серед азіатських ліг, вони тримаються в середині. Вважаю, що не коректно порівнювати з європейськими чемпіонатами, наприклад, ту саму УПЛ із Таджикистаном, адже це абсолютно різні світи.
Через ковід, війну в Україні я забув, який вигляд мають вболівальники. Хоча я навіть не грав при повних трибунах в Україні, адже коли опинився в першій команді вже були порожні стадіони. Однак після переїзду в чемпіонат Таджикистану вперше відчув як це. Тут люди дуже люблять футбол. На ігри ходять понад 10−15 тисяч глядачів. Дуже їм вдячний за підтримку.
Читай також: Прощання із вихованцем "Динамо" Сергієм Рожком відбудеться 31 січня— Що для вас стало найважчим під час адаптації в новій країні, команді?
— У футбольному плані, в основному, проблем не було. Я швидко адаптувався, оскільки український і таджицький футбол мають багато спільного. Тобто, чогось незвичного не побачив, адже в Шахтарі тренувався з майстрами світового рівня, тому здивувати на футбольному полі мене важко. Непросто було адаптуватися до клімату. Кілька ігор ми грали в +43 — це дуже важко.
— Таджикистан — це мусульманська держава. Релігія якимось чином впливає на тренувальний процес? Що незвичайного дізналися?
— Був дивний момент під час Рамадану. За традицією після сходу сонця, вони не їдять і не п’ють. Як для професійного футболіста, для мене це дуже дивно. Оскільки, добре, не їсти — це ще можна потерпіти, але не пити, коли надворі +30 — дуже важко, проте вони справлялися, оскільки роблять це не вперше. Хоча їхній фізичний стан під час Рамадану помітно погіршився, бо не може професійний спортсмен бути в тонусі, коли їсть і п'є о 5:00 ранку, а потім лише о сьомій вечора. Однак це їхні особливості, мене це не стосується.
— У поточному сезоні Кубка АФК ви грали на виїзді з командами з Туркменістану. Наскільки мені відомо, це дуже закрита країна. Що для себе цікавого дізналися, перебуваючи там?
— За законами Туркменістан — це така лайтова версія Північної Кореї. Багато дуже дивних законів. Наприклад, там у великих містах у тебе має бути тільки біла машина. Тобто, якщо якийсь турист, якимось чином отримує візу до Туркменістану і захоче приїхати у велике місто на чорній машині, то його просто не пустять. Скажуть авто залишити на об'їзній і далі підеш пішки. Це одна з таких забаганок президента країни, назвемо це так. Одного разу з одноклубниками вирішили трохи прогулятися і за нами стежили десь 20 поліцейських. Коли ми повернулися назад до готелю, нас запитували де були, що бачили, чому без дозволу тощо. Я пояснив, що не знав про те, що мушу питати дозвіл у 28 років. Вони сказали, що потрібно брати дозвіл. Без "конвоїра" там не можна спокійно гуляти.
Читай також: Максим Шацьких: "Надійде пропозиція від "Динамо", думатиму"— Таджикистан, як і деякі колишні країни СРСР, на жаль, дуже залежний від Росії, як політично, так і економічно.
— Так, ви маєте рацію. Зв’язок у них дуже тісний. За рік у мене була можливість поспілкуватися з різними людьми: від таксистів до президентів клубів у Таджикистані. Навіть була можливість поспілкуватися… не знаю, чи можу це говорити, скажімо так, із місцевим чиновником. Усі вони як один говорять одне: Росія — під*раси! Росія — неправильно робить. Я питаю: якщо ви також це засуджуєте, то чому настільки тісний зв’язок із ними, постійно ваші люди туди їдуть на заробітки?
Пояснюю їм, що росіяни роблять жахливі речі, за які ми намагаємось їх ізолювати, щоб залишити їх у тій такій "чудовій країні" і жили там собі самі в тому лайні копались. Запитував, чому вони їм допомагають, на що завжди отримував відповідь про те, що ми не можемо казати нашому президенту, як і що йому робити. Так вийшло, що в Таджикистані президент — це фігура непохитна. Не будемо проводити паралелі з ким, але думаю, що зрозуміло. Тому все залежить тут від влади. Крім того, оскільки це мусульманська країна, у них старший сказав — ми зробили, тому вони ніяк не протестують проти всього. У Таджикистані багато адекватних людей попри те, що в них чимало російських телеканалів. У мене люди завжди запитують: а от там казали, що…
Пояснюю їм і раджу краще просто вимкнути телевізор, не дивитися ті канали. Іноді потрапляю на них і мене просто нудить. Це треба силу волі мати, щоб цю брехню слухати. Тому намагаюся тут, так би мовити, нести правду. Для когось відкриваю, як воно насправді є, бо інколи вони ставлять такі запитання, від яких у мене очі на лоба лізуть. А якщо кажуть типу: а ти звідки знаєш, кажу, що я там був, я — з Донецька. Які ще вам потрібні аргументи?!
Читай також: "Щодо Судакова - жодної пропозиції від "Ювентусу" - джерело з ІталіїУ мене 100% аргументи, тому що все бачив на власні очі. У мене багато друзів, рідних, вони знають, що насправді відбувається, можуть описати ситуацію на 100%. Тому вибір за вами або вірити людині, яка там була і все бачила і знає, що там відбувається, або вірити телевізору, з якого ми знаємо що ллється.
— Чи спілкувалися ви з російськими футболістами, які грають у Таджикистані? Що вони кажуть?
— Ні, спілкування з ними не було. Наскільки я знаю, взагалі, там є одна команда, де був російський тренер і три або чотири футболісти з Росії. А всі інші, назвемо їх так — росіяни за паспортом, тобто ці люди, вони взагалі не росіяни. Як мені пояснили, у багатьох людей у Таджикистані раніше була мета, у когось і зараз, але їх уже менше — отримати цей шматок лайна — російський паспорт. Оскільки потім вони можуть їздити в Росію без візи, не потрібно реєструватися тощо. Коли була така можливість багато таджиків це робили, а потім поверталися назад і жили далі в Таджикистані. Цікаво, що нещодавно їх зупиняли на кордоні в Росії, не випускали додому. Не хочу зловтішатися, але досі не розумію на що вони сподівалися. До речі, зараз теж люди в Таджикистані вже більше дивляться в бік Америки. Дуже багато пропозицій роботи зі США, пропонують отримати Green Card тощо. Щось реклами щодо роботи в Росії, я тут не помічаю.
— Минулий сезон був досить успішним для вас. Зокрема, після тріумфу в Суперкубку на вашій сторінці в Instagram з’явилися світлини з трофеєм і прапором України в руках. Як у клубі відреагували на цей момент?
— Я підготував прапор заздалегідь на випадок перемоги. Коли почалося святкування, дістав прапор. Перші хвилини нічого не відбувалося, все було нормально, всі сприйняли абсолютно адекватно. Хоча очікував, що, можливо, щось піде не за планом, але, відверто кажучи, мені начхати. Я з прапором моєї країни, ідіть у дупу. Потім підходить до мене якийсь мужик так, кілограм за 150, і каже мені: прибери. Я кажу йому: ти хто? Він знову каже: прибери. Я сказав, що не приберу, а він мені пояснює, що на стадіоні є люди, яким це не подобається. Кажу: так нехай вони підійдуть сюди поговоримо, мені все одно, що там комусь не подобається.
Читай також: Фабріціо Романо: "Судаков залишається у "Шахтарі" до 2029 року. Клаусула - 100 мільйонів євро"Я з прапором України, тому що в мене в країні війна, я кричу про це, показую, роблю все, що можу. Потім до мене підходять ще кілька людей, які просять прибрати прапор. Я вже починав трохи влаштовувати скандал. Не розумів хто вони всі такі, кажу: валіть звідси, я нічого не приберу. Після цього до мене підходить шеф команди Равшан, так би мовити. А я до цього ще не дуже добре з ним був знайомий. Я вже був на взводі. Пояснив: ви робіть, що хочете, але я не приберу прапор, готовий до наслідків. Тобто, я не боюся. Це моє рішення. Він попросив мене заспокоїтися…
Пізніше виявилося, що це була людина із сім'ї президента країни. Хлопці з команди потім дивувалися, що я так нешанобливо з ним спілкувався, пояснили, хто це такий. Потім я сказав їм: стійте, виходить, що людина із сім'ї президента не проти прапора України у нас на стадіоні?! Вони відповіли: виходить, що так. Така історія.
— Після успішного сезону, які цілі ставите? Якщо отримаєте цікаву пропозицію від команди УПЛ, погодитеся повернутися на батьківщину?
— Насправді, все було доволі не просто: багато скандалів, фінансових, професійних проблем. Однак ми витягнули той сезон. В історії клубу це один із найуспішніших, напевно, сезонів, хоч був чемпіонський навіть, але, щоб так за всіма напрямками прогресували точно не було. Зараз не знаю де продовжу, адже контракт у мене був розрахований на рік, він закінчився в грудні. Переговори тривають.
Якось так вийшло, що після успішного сезону на мене навіть жодна команда з УПЛ не виходила. Тобто зараз мною більше цікавляться азіатські або деякі європейські команди, але не з України. Не буду приховувати, що трохи сумно. Якщо буде цікава пропозиція від українських клубів — готовий розглянути. Поки що не маю жодного дзвінка, напевно, вже й не буде. Оскільки сезон в Україні скоро починається, тож, мабуть, наступний рік я проведу ще десь. Поки що не знаю де.
