Головний тренер МФК "Миколаїв" Руслан Забранський підбив підсумки виступів своєї команди в літньо-осінній частині першої ліги сезону-2016/17.
– Руслане Михайловичу, так чого ж було більше за останні півроку?
– Емоції бували різними, але ми раді, що досягли успіху саме в Кубку України, адже від початку ставили на нього особливі завдання.
– Повертаючись до драматичного півфіналу з Іллічівцем. Могли б подумати, що втретє в поточному розіграші доведеться пробивати післяматчеві пенальті?
– Ми пенальті тренуємо й приділяємо їм багато уваги. Як тільки поставили для себе ціль – пробитися десь вище у розіграші Кубка України, то відразу ж збільшили підготовку до 11-метрових. Яке б не було місце в чемпіонаті – хай п’яте, хай восьме, хай дванадцяте, це не зрівняється з виходом у півфінал кубка.
– Добре, у досвідченого воротаря Романа Чумака – 11-й «сухий» матч у сезоні. Але ж оборона грала у далеко не найзвичнішому та найоптимальнішому складі… За рахунок чого змогли зв’язати лідера Першої ліги?
– Так, згоден – склад захисту не був оптимальним. По ходу осінньої частини сезону ми практично завжди відчували проблеми зі складом. Особливо турбувало місце правого захисника. А Вітя Берко у нас раніше грав форварда, але забивав небагато. А тут, думаю, ми йому хорошу позицію знайшли. У нас з’явився атакуючий захисник, що теж непогано.
– Як давно зважилися на рішення перевести Берка в оборону і які якості в ньому побачили?
– У нас є історичний приклад – Сергій Бугай, мій помічник. Він грав спершу нападника, але з часом запросили інших форвардів (і в тому числі й мене), тож Бугая перевели в захист. Він дуже добре зіграв захисником, здобував визнання у Вищій лізі й був серед найкращих у цьому амплуа. Тож, дивлячись на цей приклад, вирішили Вітю поставити в захист. І у нього все вийшло. 60 хвилин він грав з надірваним м’язом задньої поверхні стегна. Я йому сказав: «Вітя, терпи!» Замін не було для оборони, але він відпрацював до кінця.
Думаю, вилучення Берка не було б, якби не ця його травма. Він просто не встигав за суперником через біль. Усі бачили: побачивши червону картку, Віктор уже просто не міг іти… Вважаю, достойно Берко зіграв проти Кисіля й не дав йому нічого зробити. В принципі, й інші заміни у нас були по травмах.
– У матчі з Іллічівцем можна було очікувати від миколаївців більш оборонної схеми, а у вас, напевно, один лише Безсалов серед півзахисників був орієнтований на опорну зону. Чи не ризикували?
– Хотіли десь схитрувати – адже якби Іллічівець отримав волю на флангах, це була б біда. А ми старалися перекрити ті зони, тож суперник вимушений був трішки відходити, що гальмувало його швидкі атаки. При тому в другій половині гри ми хотіли більше зіграти на атаку, і Кошелюк, який грав із Безсаловим, пішов за своєю суттю – він більше крайній півзахисник, націлений на атаку. За допомоги Берка, Сартини та Саркісяна ми мали чисельну перевагу в атаці. Як планували – так і вийшло. Хоча фани кричали Берку: «Вітя, ти що, загубився? Іди в напад! Чому ти біля своїх воріт?!»
– Неприємно такому авторитетному тренеру, як Олександр Севидов, другий сезон підряд програвати у Миколаєві…
– Ми з Сашком давно товаришуємо, у нас хороші стосунки. Вважаю його Іллічівець дуже сильною командою, яка вже практично готова грати у Прем’єр-лізі. Тож дуже приємно, хоч і по пенальті, але пройти такого серйозного суперника. Маріупольці заслуговували на успіх в кубку. Але, думаю, у них основна задача – вийти у Прем’єр-лігу. А у нас, навпаки, на кубок акцент.
– Як місто сприйняло історичний для МФК Миколаїв вихід у півфінал Кубка України? Футболісти й тренери вільно ходять вулицями, чи на кілька днів відчули себе знаменитостями?
– Так, містом нам стало набагато приємніше ходити. Де б не з’являлися – у тролейбусі, в трамваї, на ринку, на заправках – скрізь люди вітали, бажали успіху команді навесні. На жаль, інформування перед матчем було не так багато, реклами не вистачало. Але всі новини розповідали про наш виступ у кубку, тож навіть ті, хто не відвідував чвертьфінал, вітали й раділи.
Та й взагалі, ми дуже душевно відзначили перемогу над Іллічівцем. Фани вітали гравців, пішли в хід файєри… Хоча вболівальників було значно менше, ніж минулого року, коли грали з Металістом (тоді було 10 тисяч, тепер же на трибунах десь півтори й на гірках біля тисячі). А кошти за квитки (хай ціна їх і не така велика, навіть за мірками першої ліги – 30 грн.), для нас важливі, бо можна покрити якісь дрібні питання на кшталт реклами, афіш, в іншому не дуже розженешся.
– Преміальні за вихід у півфінал відрізняються від звичайних?
– Були трішки більші, ніж зазвичай.
– Чи прозвучали головні для команди нині привітання – від спонсорів, міської влади та інших, хто може посприяти не лише участі МФК Миколаїв у першій лізі, але й прогресу клубу?
– Скажімо так: будемо сподіватися, що цією перемогою ми привернемо увагу до клубу й нам допоможуть. У першу чергу, мріємо про поліпшення ігрового поля, на якому ми грали, а також хотілося б тренувального поля. Тому що багато проблем виникає через те, що нам нема де тренуватися. Провівши ранкове тренування, хлопці вимушені сидіти на звичайних стільцях у роздягальні й чекати наступного. А тренуватися часто доводиться у складних умовах.
У нас є Сергій Кантор – людина, яка допомагає клубу, не претендуючи ні на звання президента клубу, ні на якісь лаври. Просто робить це від душі, старається зробити, щоб команда ставала сильнішою. Його заслуга й те, що ми зробили освітлення на стадіоні. Хоча у нього вистачає турбот, він пробиває ті питання, які потрібні для функціонування МФК Миколаїв.
А потреб у клубу вистачає. Навіть те, що стосується суто футбольного – поля для гри й тренувань. Якась мінімальна база. Належні умови для відновлення. Через те, що хлопці займаються на далеких від ідеалу газонах, важко відточувати їхню майстерність й досягати тієї гри, якої б хотілося. У підсумку нас «штормить» – то декілька поспіль матчів виграємо, то декілька програємо.
– На таких стадіях уже не видається недоречним запитання: а якщо вище? Фінал, єврокубки?..
– Ми будуємо дім, у якого нема фундаменту. Ми це прекрасно розуміємо. У будь-який момент наша будівля може упасти й розвалитися. Тому, як я й казав раніше, ми дуже велику увагу приділяємо саме кубку. І коли дійшла справа з Іллічівцем до пенальті, була така чуйка, що ми пройдемо.
– Велика спокуса погадати щодо жеребкування. Кого хотіли б собі в суперники в наступному раунді? Той же Шахтар кілька разів гостював у Миколаєві й збирав дуже солідну глядацьку аудиторію…
– Шахтар не хотів би, скажу чесно. Ми не готові з ними грати – навряд чи вийде у нас підсилитися достатньо, щоб конкурувати з таким суперником. Динамо – те саме. Це якщо гіпотетично думати – адже матчі ще не проведені. А ось з Дніпром можна грати – але лише за умови, що весь Миколаїв попрацює взимку. І команда, і місто. Всі разом.
– Ще влітку ваша команда втратила кількох лідерів – тих же Сікорського, Чучмана, Цапія. Після історичного для клубу досягнення відчувається інтерес до гравців та тренерів МФК Миколаїв з боку інших команд?
– Я думаю, втрат не буде, тому що всі футболісти з нами на контрактах. У нас більше проблем влітку, бо саме тоді завершується більшість угод з гравцями, тож спрацюємо ще й на випередження, пролонгувавши їх заздалегідь. Бо міжсезоння дуже коротке, і нема часу витрачати час на додаткову комплектацію влітку.
– З ким попрощаєтеся під час зимового антракту?
– Покинули МФК Миколаїв Любчак, Сокол, Сафонов, Пінчук, Лакуста. Так вийшло, що більшість із них запрошували десь уже по ходу чемпіонату, не було часу розглянути їх більш уважно. Тож хлопці не зовсім нам підійшли, й ми вирішили їх відпустити, щоб вони знайшли собі інші клуби, де вони будуть потрібні.
– Дехто із цих гравців страждав через травми…
– Так. У Любчака, наприклад, це тягнулося ще з лютого місяця, і коли він видужав, я навіть казав йому, що треба його поберегти іще трохи часу. Після тривалого простою у нього була не найкраща форма, існували проблеми з координацією й швидкістю реакції. Такі речі потребують роботи на зборах, а у нас уже осіння частина сезону підходила до кінця. Випустити його означало і ним ризикувати, і потенційними помилками для команди.
– І кого шукатимете у першу чергу під час зимового антракту?
– В ідеалі хочемо точкового підсилення в кожну лінію. Особливо потребуємо забивного форварда. У нас є Вадим Шаврін – по роботі, самовідданості до нього нема питань, але забиває мало. Може, на зборах його «прорве», але все одно посилення атаки потрібне. Одного-двох нападників хотілося б дозаявити. Сподіваємося на івуарійця Моріса Пакоме…
– Говорячи про сезон в цілому: ваша команда запрягала довго, не могла виграти й забити, але пізніше зробила суттєвий турнірний ривок. Спрацювало посилення, чи просто потребували часу?
– Скоріше, справа у недостачі часу. Захисники були не зовсім зіграні – треба було напрацьовувати ці зв’язки, щоб компенсувати втрату тих, хто пішов або тренувався. До того ж, виводили із рівноваги звинувачення у матчах «на контору». Все-таки, спочатку треба щось довести, а потім цькувати. Тому що виходить так, що говорять-говорять, а детектор показує, що нічого не було. Я просто впевнений, що наша команда «чиста» і вірю в свій колектив. Ці футболісти не можуть мене зрадити, бо потрапили в нашу команду в складний період їхнього життя – хтось не грав взагалі на такому рівні, інші не проходили в основу своїх клубів. А саме у Миколаєві вони розкрилися й заграли. Тому вони просто не здатні на зраду.
– Але все ж, були такі матчі, які викликали підозри?
– Завжди, коли забиваються голи, за цим стоять помилки. Я вірю, що вони були неумисними і наші гравці не могли піти на це. А довести, що грали чесно, важче, ніж брехати – у правду вірять менше, ніж у брехню. Можливо, комусь хочеться вірити… Тим більше, в тому сезоні, коли ми пройшли у півфінал Кубка України.
– Ваш клуб вже двічі був оштрафований за матч-фіксинг. Новий, якщо буде така обставина, переживете?
– Важко сказати… Якщо накласти штраф, а ми його не зможемо заплатити, а потім – іще один… Може дійти до того, що клуб може знятися або вилетіти в Другу лігу. Наш волонтер Сергій Кантор, який фінансує клуб, сказав, що за попередні борги платити не буде – це ж не його вина чи відповідальність. Він і так робить для МФК Миколаїв неоціненну справу, взявши на себе поточні витрати, утримання й розвиток клубу.
– На сьогодні за фінансами ваш клуб конкурентоздатний на фоні інших у Першій лізі? Наприклад, люди футболу запевняють, що зарплати у МФК Миколаїв складають від 7 до 15 тисяч гривень…
– Від семи точно, але не до «стелі», яка взята неправильно…
– Останнє запитання стосується сусідства. Друголіговий клуб Суднобудівник якось оголошував, що навесні хоче грати вже не у Первомайську, а у Миколаєві. Поле центрального стадіону витримає двох?
– Я не знаю… Боюся, що й нас забагато на тому полі. Адже проживання команди на стадіоні – це не лише сама по собі гра, а навіть, по мінімуму, їхнє передматчеве тренування і перед матчеве тренування їхніх суперників. Тобто, з урахуванням навчально-тренувального циклу, це вже буде не сім на тиждень занять, а десь біля 12-13. Поле просто не витримає такого навантаження. А якщо з’явиться ще одна команда, а ще? І всім розділяти одне поле? Дай, Боже, щоб у нашому місті з’являлися нові стадіони, тренувальні поля – тоді нікому не буде тісно.
