Бонус 10 000 грн Вступне слово;
Пролог;
Розділ 1. Безодня. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 2. Фуентеальбілья. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 3. Брунете. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 4. "Ла Масія" (частина I)
"Це правда, свій найгірший день у житті я провів у "Ла Масії"
Андрес
Це звучить суперечливо, але це правда. Так я відчував себе у той день, і все ще відчуваю - немов з тих пір нічого не змінилося. Я відчув самотність і втрату, немов глибоко всередині мене щось обірвалося. Це був один з найважчих моментів у моєму житті. Я хотів бути у "Ла Масії". Я знав, що це найкраще місце для мене і мого майбутнього. Але мені довелося пройти через дуже гіркий досвід розставання зі своєю сім'єю. Мені було важко, тому що я не міг бачити їх кожного дня, відчувати їх близькість. Поїхати до "Ла Масії" було моїм рішенням, але це було так важко...
***
Спокій і безтурботність історії Андреса раптово обірвали його спогади про цю першу ніч у "Ла Масії" на вересні 1996 року. Він приїхав туди через те що одного разу раптово запитав у свого батька: "Тату, а ти ще можеш їм зателефонувати?"
Андрес: "Це було через кілька днів після дедлайну терміну, відведеного "Барселоною" для прийняття нашого рішення. Я думав, що ми запізнилися із відповіддю, і що потрапити туди вже не вийде, але містер Торт сказав, що вони зроблять для нас виняток, і що будуть чекати на нас - у цьому році або в наступному. І ми прибули туди у тому ж році. Ані батько, ані хто-небудь з моєї сім'ї жодного разу не сказав мені про необхідність їхати до Барселони. Я пам'ятаю свій перший день у ній 16 вересня. Школа вже майже почалася, як і футбол. Це було дуже пізнє рішення, але воно було правильним".
Можливо, рішення було і правильним. Але це не означало, що Андресу та його родині буде легко.
Хосе Антоніо: "Чому ти вирішив переїхати? Чому зараз?"
Андрес: "Я передумав, тому що усвідомив. Я багато про це думав, і у підсумку вирішив, що нам слід їхати".
Хосе Антоніо: "Коли він сказав: "Поїхали, тату", щось всередині запитало мене: "Чому він сказав про це саме зараз?"
Андрес: "Тому що я впевнений, що ти цього хочеш. Я не можу забрати це у тебе після всього того, що ти для мене зробив".
З одного боку Хосе Антоніо був щасливий, але з іншого він переймався. "Я хотів для нього більшого, але у той же час я був першим, хто страждав від цього рішення".
Наслідки рішення Андреса не були легкими ані дня Альбасете, ані для Барселони. Андрес: "Я не хочу нікого ображати і ритися у брудній білизні. Але я хочу розповісти про ситуацію, яка мала місце бути у "Альбасете" незадовго до мого переїзду до "Барселони". Повторюся: я ні на кого не ображаюся. Я завжди вдячний людям, які допомагали мені у тих місцях, де я перебував. Але мені не подобається певне ставлення. У мене виникло відчуття, що клуб хотів перетворити мене і мою сім'ю на "поганих хлопців". Щоб збити людей з пантелику, представники "Альбасете" говорили дійсно дурні речі. Їдучи в "Барсу", я знав, що не матиму можливості грати два тижні, тому що деякі документи не знаходилися у порядку. Ні, справді, у мене немає до "Альбасете" жодних претензій. Я навіть можу зрозуміти їх розчарування, від них пішов один з молодих гравців. Але я вважаю, що у житті не варто вставляти палиці в колеса. Я зробив те, що вважав за кращим для себе, зробив те, що зробили б 99% людей, які б опинились у моїй ситуації".
По прибутті сім'ї Іньєсти до "Ла Масії", батьки Андреса відправилися спілкуватися з Сеньйором Фарресом, який відповідав за проживання. Трохи відчужений Андрес прогулявся по коридорах старої символічної будівлі, яка вже протягом багатьох років зберігає дитячі мрії. І Андрес здійснював цю подорож не на самоті.
Андрес: "Я пам'ятаю Хосе, який у той час був воротарем команди U-17. У нього були величезні ноги, , здається, що я був йому десь по пояс. Крок за кроком він показав мені "Ла Масію", щоб я міг дізнатися про неї більше. "Тут у нас загальна кімната, тут ще одна кімната, тут - бібліотека, Андресе". Він все розповідав і розповідав, але я ніяк не міг перестати плакати. Сльози, сльози, ще більше сліз. Моє тіло знаходилося тут, але моя голова і мій розум як і раніше залишалися з родиною".
Поки Андрес піднімався і спускався по сходах, його батьки все ще стояли внизу біля входу до "Ла Масії" і розмовляли з Сеньйором Фарресом. "Хосе показував мені все, що знаходиться навколо будинку, як ніби це мало для мене значення", - розповідає Андрес, згадуючи перші хвилини у своєму новому і дивному будинку.
"Ходімо, Андресе", - говорю я, - згадує піднесений над новобранцем вражаючий своїм зростом воротар Хосе Бермудес. - Він був крихітним, блідим і сумним. У мене було відчуття, що він думає: "Куди батьки мене відправили?" Я досі чітко пам'ятаю цей момент. Тому я не здивований, що він навіть не пам'ятає мого прізвища".
***
"Ми залишили його у "Ла Масії" і пішли ночувати до готелю", - згадує батько Андреса, Хосе Антоніо. Він був так близько і у той же час так далеко - можливо, на відстані 200 метрів, 300 - максимум. Одна вулиця Барселони - Carrer de la Maternitat (Пологова вулиця) - розділяла Андреса зі своїм батьком, мамою Марі, а також дідусем по маминій лінії. Після того як Хосе Антоніо в останній раз піднявся по сходах "Ла Масії", ведучи свого маленького хлопчика до двоярусного ліжка, яке Андресу відтепер треба було ділити з Хорхе Тройтейро, і повернувся в готель, сім'я Іньєсти-Лухан теж пережила непросту ніч.
Коли ворота "Ла Масії" закрилися, всі троє розійшлися по своїх кімнатах готелю Rallye, не обмовившись ані словом. Їм нема було що сказати один одному. Але Хосе Антоніо через нерви і тиск довго у своїй кімнаті не протримався. Він зайшов до ліфту і спустився до буфету готелю, де виявив дідуся Андреса, який теж не міг заснути.
"Мені здавалося, що я ось-ось задихнусь, у кімнаті не було повітря. Жахливі відчуття. У мене стався напад тривоги, - розповідає батько Андреса, згадуючи свої емоції у ту ніч. - Я почав пакувати валізи, щоб ми могли повернутися додому, але я не міг поїхати без свого маленького хлопчика. Якби не його мама, я забрав би його додому. Найбільшу жертву принесла його мати. Марі завжди мені говорила: "Якщо він піде, на нього чекатиме успіх. Зрештою, це лише на шість-сім років". Марі відпустила його. Хосе Антоніо відпустив його. Марібель, сестра Андреса, теж відпустила його. Андрес відпустив їх усіх.
"Знаєш що? Я збираюся повернутися до "Ла Масії" і забрати нашого хлопчика! Я більше не витримаю", - сказав Хосе Антоніо своєму тестю, будучи переконаним, що в його особі він знайде спільника, і разом вони зможуть перемогти непорушну волю Марі. Дід Андреса простягнув Хосе Антоніо свою руку, а Марі все ще не звертала уваги на їх хитрий план. Однак скоро вона про нього дізнається.
"Марі, я забираю його. Я негайно вирушаю до "Ла Масії", заберу його звідти і ми приїдемо додому". Надламаний голос Хосе Антоніо пролунав навколо готелю, який знаходився всього у 50 метрах від гігантського стадіону "Камп Ноу". Але сильна і стійка Марі втрутилася. Вона зробила це, використовуючи вкрай мало слів - типова риса для сім'ї Лухан - але зробила це таким чином, щоб будь-кому, навіть її чоловікові, було зрозуміло раз і назавжди: переконати її не вийде.
"Якщо ти його забереш, будеш егоїстом, - сказала Марі своєму чоловікові, який втратив глузд. - Ти не думаєш про нього, Хосе Антоніо. А варто було б! Дай йому можливість, принаймні, спробувати! Ми зайшли так далеко не для того, щоб відступити".
У потрібний момент Марі проявила силу волі і взяла функції лідера сім'ї на себе. Сім'я зробила цю подорож до Барселони; вона повинна була хоча б постаратися протистояти першій спокусі розвернутися і поїхати назад. У всього цього квартету біля підніжжя великого футбольного храму під назвою "Камп Ноу" не було іншого вибору, окрім як страждати.
***
Андрес: "Під час своєї першої вечері у "Ла Масії" я сидів за столом і не міг перестати плакати. Апетит геть був відсутнім".
Через дорогу батько Андреса також залишився без вечері. Як і його мама з дідусем. Але Марі була впевнена: хоч вона і не плаче, але переживає всередині. В ту ніч ніхто так і не побачив на ній жодної самотньої сльози. Того вечора маловідома і по-футбольному божевільна сім'я з Альбасете залишилася без вечері і не знала сну.
"Я не знаю, яка з ночей була гіршою - перша у "Ла Масії", або наступна, - говорить Андрес. - Принаймні, я знав, що мої батьки були поруч. Я знав, що вони знаходяться всього в декількох метрах від готелю. Але я знав, що рано чи пізно їм доведеться сісти до машини і відправитися додому. їм потрібно було повертатися на роботу. Вони не могли залишатися зі мною".
Проте, Андрес не знав, що це відбудеться набагато раніше. Вони збиралися залишити свого сина у Барселоні.
Андрес: "Наступного ранку я вирушив до школи. Батьки чекали мене біля воріт до "Ла Масії", щоб супроводити мене з Хорхе Тротейро, моїм новим однокласником з Меріди, який був одного зі мною віку".
Ніхто не торкався теми про те, хто як провів попередню ніч. Всі вітали один одного так, ніби нічого не сталося; як ніби всі вони перебували у себе в містечку, і Андрес просто пішов до місцевої школи. Вони перебували у Барселоні, але всі хотіли прикинутися, що як і раніше знаходяться у Фуентеальбільї.
"Ми пішли до школи, і вони поцілували мене на прощання", - розповідає Андрес.
Андрес і Хорхе увійшли до школи і на довгі роки потрапили у рутину. Але Іньєста не був готовий до того, що станеться у кінці його першого шкільного дня.
"Я думав, що після школи після полудня вони чекатимуть на мене, - говорить Андрес. - Але коли я вийшов на вулицю, нікого не було". Не було ані Хосе Антоніо, ані Марі, ані дідуся. Зненацька, не рахуючи Хорхе, він виявився зовсім один.
"Зараз, озираючись назад, я думаю, що це було абсолютно правильним рішенням, тому що ми врятували себе від слізливого і остаточного прощання, яке було б жахливим. Зараз я це розумію, але тоді я цього не розумів. У той момент я відчув, ніби мене кинули. Ніби мене залишили напризволяще".
Далі буде...
